Масаж
Спочатку тепло, потім трава, а якщо не допомагає – тоді масаж
Авіцена
З усіх лікувальних засобів медицини, можливо, немає жодного, окрім масажу, чия історія так легко і вільно могла б простежуватися з найдавніших часів – періоду становлення людського суспільства (більше 2 млн років тому). Тому що люди перед силами природи у всіх життєвих обставинах вдавалися до чи не єдиного засобу допомоги, яким вони володіли, – руки. Вона забезпечувала їм їжу, одяг, житло і захист від ворогів, в ній же перші люди стали шукати полегшення, одного разу усвідомивши, що таке біль. І в наш час, відчувши в будь-якій доступній ділянці тіла раптовий гострий біль, людина мимоволі хапається за неї рукою. При формуванні початкових релігійних уявлень про навколишній світ і виникненні фетишизму – віри в надприродні властивості предметів, – людська рука стала об’єктом релігійного культового поклоніння. Вважалося, що в ній втілена здатність людини досягати успіху в практичних справах. Переважно масажний вплив проводився «на суху». Особливістю проведення масажу було поступове наростання зусиль і темпу виконання масажних прийомів у відповідності зі сценарієм «магічного вигнання хвороби».
Наскальні зображення людської руки найбільш часто зустрічаються у палеоліті. У великій кількості їх знаходять у печерах Західної Європи та Австралії. Ця тематика супроводжує людство протягом усієї його історії, від палеоліту, кінець якого датується близько 13 тис. років тому, практично до наших днів.
З’явившись на зорі історії людства як перший лікувальний засіб у боротьбі з різними недугами, масаж став невід’ємною частиною людської культури протягом усіх наступних століть. Техніка масажу в період первіснообщинного ладу включала практично всі відомі прийоми, від дотиків і накладення рук до поколачувания і пасивних рухів з елементами тракції.
Найбільш повним знанням секретів лікувальної дії масажу в племенах володіли знахарі та жерці, тим не менше, і рядові члени застосовували силу «цілющого дотику» у своїх потребах для зняття втоми, покращення самопочуття та в інших випадках. Досить широке використання елементів масажу в життєвому укладі первісних племен відзначав історик І.-Р. Форстер, який супроводжував відомого капітана Джеймса Кука в його подорожах, описуючи звичаї на острові Таїті (Тихий океан). «Для позбавлення нас від втоми, вони натирали руками наші руки і ноги, ніжно проводячи між пальцями наші м’язи. Я не можу сказати, чи полегшує ця операція кровообіг, чи вона повертає втомленим м’язам їх пружність, але дія її було найвищою мірою благотворною і цілком відновила наші сили».
Шумерська культура, розквіт якої припадає на другу половину ІІІ тисячоліття до н. е., створила першу в історії людства писемність, заклала основи наукового підходу в пізнанні навколишнього світу. В своєму розвитку система медичних знань досягла значних успіхів. Масаж перестав мати колишнє виключно релігійне культове значення, хоча як відгомін первісних часів у деяких народів збереглися релігійні обряди миропомазання і помазання єлеєм для придбання людиною духовної сили в боротьбі зі злими духами або тілесними хворобами. Але у шумерів масаж перетворився в рядовий спосіб лікування, поряд з хірургією, лікуванням травами і використанням змов. Якщо в первісних племенах, як правило, домінувала так звана «суха» форма масажу, то давньосхідні народи почали застосовувати масаж для втирання лікарських засобів, без чого масаж вже навіть не задумувався. Свідченням цього служить аналіз тексту клинописної таблички з шумерського міста Ніппура, написання якої датується кінцем ІІІ тисячоліття до н. е. Доречі це найдавніший текст медичного змісту, який дійшов до наших днів. Він складається з 15 рецептів, в яких подаються рекомендації для приготування і застосування лікарських засобів за допомогою нанесення на уражену ділянку тіла і втирання в шкірні покриви різних сполук. Наприклад, рецепт № 12: «Просіяти і ретельно перемішати потовчений панцир черепахи, пагони рослини нага (з нього добувають соду), сіль і гірчицю; омити хворе місце міцним пивом і гарячою водою; розтерти хворе місце цим приготованим складом, після чого натерти рослинним маслом і обкласти розтертими в порошок голками ялиці».
Власне цілителям Шумера, Вавилонії та Ассирії людство зобов’язане першими достовірними відомостями про застосування такого «прекрасного і чарівного мистецтва дотиків», як масаж.
Єгипетська держава, проіснувавши значно довше, ніж Шумер, Вавилон і Ассирія разом узяті, змогла більш повно реалізувати свій культурний потенціал. На думку грецького історика Геродота (бл. 484 – 425 рр. до н. е.), єгиптяни вважалися «винахідниками» медицини, особливо медицини профілактичної, в тому числі це судження відноситься і до історії виникнення масажу. При розкопках могили єгипетського полководця в 1841 р. був знайдений папірус із зображенням масажних прийомів: видно самомасаж плеча, масаж колінного суглобу, масаж ступні, прийоми поколачувания спини і сідниць (мал. 256).
Лікувальний масаж при захворюваннях ПНС, особливо які супроводжуються больовим синдромом, поділяється на точковий, періостальний, класичний лікувальний, сегментарно-рефлекторний, самомасаж і апаратний, при яких застосовуються всі 4 основних масажних прийоми: погладжування, розтирання, розминання і вібрація.
Від будь-якого виду масажу є механічні подразнення масажуючих тканин, викликаючи збудження механорецепторів, тобто тактильних рецепторів, які перетворюють енергію механічних подразнень, зокрема дотик, тиск, вібрацію в енергію нервового збудження. Реакцією на механічне подразнення є рефлекс, який викликає функціональні зміни збудливого або седативного характеру в різних відділах ЦНС.
Масаж впливає і на гуморальну систему. Виникаюче під час масажу тепло аферентно збуджує судинноруховий центр, розташований у гіпоталамусі, і рефлекторно через центр ВНС, шляхом пригнічення симпатичної і збудження парасимпатичної іннервації судин, призводить до вазодилятації. Гістамін і ацетилхолін, які знаходяться в клітинах у неактивних станах, під впливом масажу переходять в активну форму і також здійснюють судиннорозширювальну дію, а потрапляючи в судинне русло, сприяють виділенню наднирковою залозою адреналіну і норадреналіну, тим самим підвищуючи захисні сили організму.
Таким чином, масаж, будучи умовним подразником, сприяє розширенню кровоносних судин і покращує місцевий обмін речовин, пригнічує больове відчуття.
Масажист, на відміну від мануального терапевта, прагне відновити рухливість в блокованому хребцево-руховому сегменту (ХРС) не за рахунок маніпуляційної техніки на суглобах, яку може виконувати тільки лікар, а шляхом м’якого контакту з м’язами. Наприклад, це досягається за рахунок компресії тригерних точок (ТТ, акупресури) з наступним розтягуванням тонічно напружених м’язів у вигляді багаторазових повторюваних, з поступово зростаючою амплітудою, пасивних рухів або за допомогою рухів з опором, тобто постізометричної релаксації. Ці методики досить ефективні при рефлекторних м’язево-тонічних і нейродистрофічних синдромах. Дійсно, професійні масажисти досить ефективно лікують ці синдроми.
При визначенні методики проведення масажу враховуються локальні дистрофічні зміни і тригерні пункти, регіонарні, сегментарні та віддалені активні точки впливу, а також дистрофічні зміни в тканинах.
Прийоми масажу рефлекторно викликають розширення капілярної сітки, збільшують приплив кисню до тканин, зокрема до м’язів, стимулюють обмінні процеси в м’язах і у всьому організмі, відновлюють порушений тонус судин, зменшують венозний і лімфатичний застій.
Для надання заспокійливої, анальгезуючої дії використовується поверхневе погладжування. Глибоке погладжування призводить до підвищення нервово-рефлекторної збудливості, а в гострому періоді захворювання може підсилити біль і підвищити м’язеву антальгічну контрактуру.
При болях у попереково-крижовому відділі проводиться масаж м’язів спини і поперекової області, а за наявності корінцевої симптоматики – уражених кінцівок.
Масаж застосовують як при люмбаго і люмбалгії, так і при люмбоішіалгії. При люмбаго емпіричним шляхом виробили приблизний порядок прийомів: погладжування – 10 %, видавлювання – 5 %, розминання – 40 %, розтирання – 30 %, вібрація – 5 %, струс – 10 %. Протягом курсу змінюється тільки співвідношення розминання, розтирань, вібрацій.
Якщо довго зберігаються явища нейроміодистрофії, варто збільшити частку розминання, якщо зберігаються ділянки нейродистрофії в підшкірній клітковині, зв’язках, долю розтирань варто збільшити до 40–50 %. При наявності локальних м’язевих гіпертонусів необхідно збільшити частку вібраційних прийомів.
У будь-якому випадку масаж повинен бути безболісним. Після сеансу пацієнт повинен відчувати зменшення болю, легку свіжість, бадьорість. В міру підвищення переносимості інтенсивність прийомів зростає. Лікар може рекомендувати тільки набір прийомів. Які різновиди прийомів будуть застосовані – цілком у компетенції масажиста. Досвідчений масажист будує програму індивідуально стосовно кожного пацієнта.
При люмбалгії ті ж процедури проводяться інтенсивніше, але в тих же тимчасових межах. На етапі регресування зона впливу звужується до меж одного лише попереку з приєднанням точкового масажу для створення локальної міофіксації. До початку другого тижня починають масажувати область таза і ноги з впливом на вогнища міотонусів.
Залежно від стадії захворювання і неврологічного синдрому змінюється тактика проведення масажу. У гострому періоді або при вираженому загостренні хронічного процесу масаж не показаний або обмежується впливами на ноги, щоб покращити кровообіг. Через 1–2 тижні у підгострому періоді, періоді стабілізації і на початку відновного періоду проводиться класичний легкий масаж, інтенсивність і тривалість його зростає в процесі відновлення, підключаються за необхідності сегментарний, сполучнотканинний і точковий масаж.
Масаж проводиться кожний день або через день, на курс – 10–20 процедур. Тривалість сеансів зростає поступово від 7 до 30 хв.
