Методи водолікування

 

Методи водолікування, які застосовують в медицині:

1. Гідротерапія – лікувальне застосування прісної води.
2. Бальнеотерапія – лікувальне застосування мінеральних вод.
3. Таласотерапія – лікувальне застосування морських купань.

Гідротерапія – зовнішнє застосування прісної води у виді ванн, душів та ін. Основу дії складає поєднання температурного і механічного подразників. Дію води поєднують також з масажем (підводний душ-масаж), вібрацією (вібраційні ванни), завихренням води у ванні (вихрові ванни); застосовують і вплив контрасту температур води (контрастні ванни). Ванни (загальні або місцеві) можуть бути за складом мінеральними, газовими, лікарськими, ароматичними. Змінюється нейроендокринна регуляція за участю гіпофіза, підшлункової, щитоподібної і статевої залоз, регулюється сірчаний обмін, що вкрай важливо в зв’язку з даними про участь сульфгідрильних груп, які входять до складу низки біологічних каталізаторів. Вони беруть участь не тільки в обміні речовин, але й у передачі нервового порушення, м’язевому скороченні. Ванни сприяють утворенню в шкірі біологічно активних речовин. Теплі і гарячі ванни, розширюючи кровоносні судини, покращують кровообіг, ліквідують застій крові, сприяють очищенню організму. Крім цього, під час прийняття ароматичних ванн відбувається проникнення в організм хімічних інгредієнтів – вуглекислого газу, сірководню, радону та інших сполук. 

Власне С.П. Боткін, який очолював Петербурзьку клінічну школу, вважав, що у ваннах найголовнішим є покращення кровообігу, вплив на НС, прояснення свідомості, більш глибоке дихання, зниження частоти пульсу, добрий сон.

У книзі «Щоденник старого лікаря. Питання життя» М.І. Пирогов писав, що часто застосовував ванни, даючи їм перевагу перед медикаментами. Так, при легкому нездужанні, втомі використовував теплу ванну; при важкій невралгії сідничного нерва, яка не піддається іншим методам лікування, – холодний душ; при захворюваннях кісток і суглобів рекомендував вологі укутування простирадлами, змоченими в чистій воді із озера; широко рекомендував морські купання і рухи на чистому повітрі; цікавився методами грязелікування. Він щодня обливався холодною водою, дуже любив купатися в морі, а тяжко захворівши під час оборони Севастополя, велів себе лікувати «грітими морськими ваннами з поступовим переходом від них до холодних обливань».

За складом води найбільш широко використовуються: 

– сульфідні (сірководневі) ванни (концентрація загального сірководню від 10 до 300 мг/л); 
– родонові;

– вуглекислі (вміст вільної вуглекислоти від 0,25 до 2 г/л); 

– хлоридні натрієві (концентрація солі – від 3–5 до 100–200 г/л); 

– кисневі (насичення води киснем до концентрації 30–40 г/л); 

– озонові ванни;

– азотні ванни;

– скипидарні ванни; 

– йодобромні (особливо при судинних синдромах); 

– магній-сульфідно-натрієві ванни;

– шлакові ванни;

– пінисто-медові;

– із трав’яними коктейлями (кропива, лопух й ін.).

Вуглекислі, кисневі, озонові, азотні ванни відносяться до газових ванн; сірководневі, хлоридні натрієві (соляні), йодобромні, магній-сульфідно-натрієві, шлакові – до мінеральних. Хоча цей поділ дещо умовний.

Газові ванни – ванни з води, перенасиченої газом, в якій він знаходиться у вигляді бульбашок. Хімічна дія відбувається при вдиханні і всмоктуванні газів в кров. Гази проникають в організм головним чином через слизову легень і через шкіру. Взагалі з водного середовища гази проникають в організм через шкіру в кілька разів краще, ніж з повітря. Мінеральні ванни – це ванни, у воді яких розчинені мінеральні речовини. Тут поруч з температурним і механічним впливом, має значення хімічне подразнення шкіри розчиненими у воді мінеральними речовинами.

Ванни мають різне призначення і поділяються, насамперед, за температурним фактором:

1. Гарячі ванни (40 °С і більше).
2. Теплі ванни (38–39 °С).
3. Індиферентні ванни (35–37 °С).
4. Прохолодні ванни (20–34 °С).
5. Холодні ванни (до 20 °С).

Досить ефективні контрастні ванни. Вони викликають виражене подразнення рецепторів шкіри, збуджуючи при цьому нервову і серцево-судинну систему, підсилюються вуглеводні, жирові, водно-мінеральні обміни в організмі. Це сприяє зниженню маси тіла, створює загально стимулюючу дію. Методика застосування: 2 хв у ванні 36 °С, потім 1 хв у ванні 26 °С. Повторити процедуру потрібно 4–5 разів. 
З бальнеопроцедур при вереброгенній патології широко застосовують сірководневі (сульфідні) ванни. Сприятливий ефект відзначають при не грубих проявах захворювання в стадії неповної ремісії в хворих з рефлекторними синдромами. Тому метод частіше рекомендують як складову частину комплексного лікування із застосуванням грязей й інших фізіобальнеофакторів. 

Проникнувши в тканини і кров, сірководень окисляється до сульфітів і сульфатів. Можливі короткочасна циркуляція вільного сірководню в крові і перехід сірки тканин організму у вільний сірководень, що пояснює кумулятивність дії сірководневих ванн. При поперекових вертеброгенних синдромах дослідники рекомендували загальні мацестинські ванни з концентрацією сірководню 150 мг/л і вище в комплексі з масажем і ЛФК. За їхніми даними, це лікування веде до зменшення больових і тонічних порушень, атрофії м’язів, розладів чутливості, вазомоторно-трофічних розладів, до підвищення лабільності нервово-м’язевого апарату. 

В Україні найпопулярніші сірководневі ванни в Одесі. При прийомі ванн на організм хворого діють термічні, механічні й особливо хімічні фактори. Крім вільного і зв’язаного сірководню, вода містить вуглекислоту, азот, метан, а також мікроелементи – бром, йод, миш’як, фтор, хлор, натрій, калій, кальцій та ін. Сірководень впливає на дихальний і серцево-судинний центри і, що важливо при остеохондрозі, на медіаторний обмін: змінюється активність холінестерази і гістамінази. 

Сірководневі ванни, поряд з термічною і механічною дією, чинять хімічну дію. В організм потрапляє до 70 мг молекулярного сірководню, який у подальшому дисоціює і окислюється, утворюючи вільну сірку і сульфіди.

Призначають загальні сірководневі ванни частіше за ступінчастою методикою з поступовим збільшенням концентрації сірководню (50–100–150 мг/л), зниженням температури з 37 до 34 °С, подовженням часу прийому ванни (з 7 до 15 хв), через день, курс лікування – 12–14 ванн. Після прийому ванни пацієнт промокує (без розтирання) тіло рушником і відпочиває (краще лежачи) не менше 20–30 хв, в подальшому продовжуючи відпочинок протягом 1–1,5 год.

Вдало застосовується дозоване горизонтальне розтягнення хребта, зокрема поперекового відділу в сірководневих ваннах. Приєднання бальнеофактора до тракцій виявилося найбільш доцільним при виражених ішіалгічних сколіозах.

Офіційні показання до використання сірководневих ванн:

• захворювання НС: корінцеві і рефлекторно-тонічні синдроми остеохондрозу хребта, моно- і поліневропатії, плексити, полірадикулоневрити і енцефаломієліти в пізньому відновлювальному періоді, наслідки перенесених церебральних і спінальних ішемічних інсультів, запалень і травм головного і спинного мозку та їх оболонок, нейроциркуляторна дистонія, хронічна венозна недостатність, церебральний атеросклероз (початкові явища), неврастенія, хвороба Рейно, хронічні отруєння солями важких металів (свинець, ртуть).
• захворювання опорно-рухової системи: реактивний артрит після стихання гострих явищ, ревматоїдний артрит, хвороба Бехтерєва, хвороба Стілла (не вище середнього ступеня активності), псоріатичний артрит, хвороба Форест’є, остеоартрози, спондильоз, остеохондропатії, ураження навколосуглобових тканин;
• захворювання ССС: ІХС I ФК, міокардіодистрофія, кардіосклероз, вади серця (через 6 місяців після ревмоатаки або оперативних втручань) без недостатності кровообігу, гіпотонічна хвороба, ендартеріїт (без явищ гангрени), атеросклероз судин кінцівок, варикозне розширення вен;
• захворювання жіночої статевої сфери: хронічні аднексити, періаднексіти, метроендометріта, цервіцити, ерозії шийки матки, гіпофункція яєчників, трубне безпліддя;
• захворювання шкіри: лускатий лишай, червоний плоский лишай, ней-родерміт, екзема, іхтіоз.

Протипоказання: загальні для прийому ванн, хвороби нирок, гепатити, цирози печінки.
Широко застосовуються і радонові ванни, що володіють седативною і протибольовою дією. Під впливом α-випромінювання, що виникає при розпаді радону і електромагнітних коливань, підсилюється синтез стероїд-них гормонів і настає дисоціація білково-стероїдного комплексу, проявляються вільні 17-оксикортикостероїди, які сприяють пригніченню запального і імунокомпетентного процесу. Тому вказують на протизапальну і десенсибілізуючу дії радону. Він належить до групи інертних газів. Це продукт розпаду радію, короткоживучий ізотоп (період напіврозпаду – 3,8 доби). Під час процедури 60 % радону депонується в шкірі, 0,5 % – знаходиться в тканинах. Продукти гідролізу радону активізують процеси гальмування в ЦНС, чим зумовлюють болевгамовуючу і седативну дію.

При дистрофічних процесах у кістково-хрящових структурах, як відомо, підвищена активність кислих гідролідаз і протеогліканоподібних з’єднань у сироватці крові. Вміст цих речовин, активність кислих гідролідаз знижується під впливом радону. Збільшується гідроліз, знижується рН, інактивуються тіолові з’єднання, що стимулюють діяльність ферментів-хондрокатепсинів, підсилюється екскреція хондроітінсульфату і лужної фосфатази. 

Таким чином, пригнічується діяльність ферментів, які сприяють розщепленню хрящових молекул, розпаду пульпозного ядра. Також чиниться лікувальний вплив на систему гомеостазу при вертеброгенній патології. Призначають 18–20 ванн по 15–20 хв при температурі 35–37 °С. 

Також ефективні мінеральні магній-сульфідно-натрієві ванни, мінеральна вода у вигляді аплікацій на ніч при кардіологічних протипоказаннях до бальнеотерапії. Тривалість процедури 12–15 хв, на курс лікування – 12–15 ванн. 

Соляні ванни. Беруть 2 кг кухонної або морської солі, розчиняють в ванні (200 л води). Сіль можна помістити в марлевий мішечок, підвісивши під струмінь гарячої води.

Період перебування у ванні становить до 20 хв. 

Температуру ванни вибирають з огляду на стан серцево-судинної системи. Ванни підсилюють кровопостачання шкіри, покращують протікання обмінних процесів, володіють антиспастичною, протизапальною, імунно-стимулюючою дією. 
Залежно від поставлених задач і стану здоров’я людини варто визначати, яка з цих ванн є найоптимальнішою для неї. 

Після проходження гострого періоду сприятливі результати помічено після застосування гідротерапії (сольові, хвойно-сольові і радонові ванни), 10–15 процедур на курс. Ванни не тільки створюють загальний позитивний вплив, але і сприяють зменшенню контрактури поперекових м’язів і покращують кровообіг у нижніх кінцівках. Ці порушення пов’язані зі спазмом судин і вегетативними розладами.
При вегетативних синдромах, як правило, варто призначати вуглекислі, кисневі і йодобромні ванни.

Складні ванни бувають:

1. Хімічні, з посиленим хімічним компонентом (морські, скипидарні, йодобромні, з відваром трав, з додаванням висівок).
2. Газові, з посиленням хімічного і механічного компонентів (вуглекислі, радонові, сірчановодневі, кисневі).
3. Механічні, з посиленням механічного компонента (вібраційні, пінисті, перлинові, проточні).

Необхідно знати, що в період за-гострення хвороби будь-яке зволоження тіла чи інтенсивне тепло може призвести до загострення хвороби, тому водні процедури проводяться при не різко, або в крайньому разі помірно, вираженому больовому синдромі. Повний курс лікування: не менше 10–15 ванн, прийнятих через 1–2 дні.

Збори для ванн: 

– Корені чебрецю і валеріани, трава ромашки і горцю пташиного, хвощ польовий – в рівній кількості; загальна маса – до 300 г. Діє стимулююче на обмінні процеси, створює загальнозміцнювальну дію.

– Береза (листя і бруньки), корені лопуха, кропива, перстач, кульбаба, купанка, низка – до 300 г сировини. Стимулює обмін речовин в організмі.

– Ромашка аптечна (2 частини), березові листки (2 частини), буркун (2 частини), тим’ян (2 частини), грижник (1 частину). Нормалізує обмін речовин, заспокоює нервову систему.

– Кропива дводомна (2 частини), квітки ромашки (3 частини), листки меліси (2 частини), листки смородини чорної (2 частини), листки череди (5 частин), материнка (1 частина). 

Трав’яні ванни – один із найдревніших засобів оздоровлення. Приємна духмяна ванна, яку легко приготувати, швидко знімає втому, заспокоює нервову систему, омолоджує, очищує шкіру, покращує сон і обмінні процеси в організмі, а найголовніше, у хворих остеохондрозом вгамовує біль і напругу м’язів. Багато людей, яких турбує біль у попереку, мріють про те, що вони поїдуть на курорт і пролікуються, приймуть курс радонових або будь-яких інших цілющих ванни. Проте, можна і вдома провести курс трав’яних ванн, що часом не менше ефективно, ніж ті ванни, що пропонують на курорті. Курс лікування: не менше 10–15 ванн.

До гідротерапії відносяться також різноманітні душі. Душ – це вид водолікувальних процедур, при яких на тіло людини чинять вплив струї води різної форми, температури і тиску (табл. 153).

Розгянемо душі по зростаючій інтенсивності.

Пиловий душ – вода падає під низьким тиском на тіло пацієнта у вигляді водяного пилу, що утворюється в спеціальному наконечнику. Призначається головним чином ослабленим хворим, для яких дощовий душ є занадто навантажувальною процедурою. 

Дощовий душ проводиться за допомогою установки, в якій через сітку з безліччю отворів (до 50) діаметром 2 мм, падає на тіло людини розсіяним потоком вода у вигляді дощу, минаючи голову. 

Показання: 
– неврастенія (гіперстенічна форма з підвищеною збудливістю і порушенням сну) – душ теплий 35–38 °С, тривалість 3–5 хв, краще приймати ввечері перед сном; 

– неврастенія (гіпостенічна форма з вегетативними розладами, швидкою втомою, апатією), гіпотонія – душ від теплого до прохолодного, з поступовим зниженням температури від 34 °С до 20 °С, тривалість 2–3 хв, приймати вранці після ранкової гімнастики або через 40 хв після легкого сніданку; 

– аліментарне ожиріння – душ з поступовим зниженням температури від теплої до холодної (від 34 °С до 16 °С), теплий душ тривалість 3–5 хв, прохолодний – 1–2 хв, краще з ранку;

– загартовування організму до холоду і в цілях підготовки до зимових купань у відкритих водоймах – починати з температури води 34 °С і поступово знижувати до 20–16 °С і нижче, тривалість впливу 2–5 хв.; щодня, після ранкової гімнастики, протягом багатьох місяців і років. 

При цих захворюваннях дощовий душ проводять щодня, курс лікування – 20–30 процедур.

Протипоказання: загальні для прийому душів – злоякісні новотвори, всі захворювання в гострому періоді, вроджена ламкість кісток, виражена форма тіреотоксикозу, лихоманка, інфаркт міокарда, інсульт, серцева астма, аневризма аорти, гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, серцево-судинна недостатність, БА, активна стадія туберкульоза, важка форма цукрового діабету, високий ступінь активності артриту.

Голчастий душ – це душ, при якому на пацієнта зверху під тиском направлено безліч досить тонких струменів води завдяки дощовій сітці з вставленими в неї трубками довжиною 5–7 см, які звужуються в кінці до 0,5–1 мм. Відповідно голчастий душ більш інтенсивно діє ніж дощовий. Показання і протипоказання такі ж, як для дощового душа.

Віяловий душ (душ Флері) – струя води направлена горизонтально у формі віяла. Струя води у формі віяла виникає шляхом часткового закриття вхідного отвору спеціальною лопаткою або пальцем душора. Температура води поступово знижується від 34 до 25 °С, тиск підвищують від 150 до 300 кПа, тривалість 2–3 хв. 

Застосовують як самостійну процедуру, а також як вводну і заключну процедуру при проведенні струменевий душа.

Циркулярний душ або мантель-душ (від ісп. mantilla – покривало) проводять з допомогою спеціальної системи вертикальних трубок, розміщених по колі, на внутрішній поверхні яких є дрібні отвори 0,3–0,5 мм, через які вода у вигляді безлічі тонких горизонтальних або під невеликим кутом струменів під тиском 100–150 кПа діє на оголене тіло пацієнта, що перебуває усередині установки. 

Температура води спочатку 36–34 °С, до кінця курсу лікування поступово знижується до 25 °С. Тривалість 2–5 хв, щодня або через день, на курс лікування 15–20 процедур. 

Показання: 
– наслідки захворювань і травм опорно-рухової та ПНС (плексопатія, невралгія, міофасциальний синдром, поліневропатії),

– неврастенія (гіпостенічна форма), депресивний стан, нейроциркуляторна дистонія (гіпертонічний тип), 

– гіпертонічна хвороба I ст., гіпотонічна хвороба, 

– постінфарктний кардіосклероз, 

– аліментарне ожиріння I ст.,

– хронічний гастрит, виразкова хвороба в стадії ремісії, хронічні коліти та функціональні розлади кишечника, 

– перевтома.

Висхідний душ, застосовується спеціальний табурет, із якого струмені води під тиском 1–2 атм діють на промежність пацієнта. Температура води з тонізуючою метою 25–36 °С, при запальних захворюваннях 37–40 °С.

Показання: хронічні простатити, сексуальні дисфункції (імпотенція, фригідність), коліти та функціональні розлади кишечника, хронічний аднексит, геморой, цистит, атонія сфінктера прямої кишки.

Протипоказання: ІХС, стенокардія ІІІ–ІV ФК, вагітність (друга половина), гострий період інфаркту міокарда, інсульту, серцева астма, БА, серцево-судинна недостатність ІІ–ІІІ ст., захворювання шкіри в місці впливу, істерія.

Струменевий душ (Шарко) з горизонтальним напрямком струменів під високим тиском – 2–4 атм. На оголеного пацієнта, що стоїть від душової кафедри на відстані 3–3,5 м впливають спочатку водяним віялом, а потім компактним струменем в певній послідовності (ззаду, з боків, спереду) з ніг до голови, щадячи ділянку хребта, голови, статеві органи і молочні залози.

Показання: 
– наслідки захворювань і травм НС та опорно-рухового апарату; 

– неврастенія, депересія, неврози, нейрогенна імпотенція;

– ожиріння І–ІІ ст.; 

– хронічні коліти.

Контрастний (шотландський) душ – це струменевий душ із використанням 2-х шлангів: через один подають гарячу воду 37–45 °С протягом 30–40 с, через інший холодну 10–25 °С протягом 15–20 с. 

Зміну подачі води повторюють 4–6 разів протягом 3–5 хв., з поступовим підвищенням температури. Курс лікування: 15–20 загальних процедур і до 30 місцевих.

Показання: 
– неврологічні прояви остеохонд-розу; 

– поліневропатії;

– остеоартроз;

– нейроциркуляторна дистонія, неврози, імпотенції (нейрогенна форма);

– гіпертонічна хвороба I ст.; 

– ожиріння І–II ст.;

– порушення сну; 

– атонія кишечника.

Душ-масаж проводиться на кушетці, над якою на висоті 1–1,5 м змонтована горизонтальна водонесуча труба з отворами, спрямованими вниз, або з 3–4 сітками дощового душу, температура води 36–40 °С. Під падаючими на тіло струмені води, проводять руками масаж. При цьому проводиться глибокий масаж, який неможливий без застосування теплої води. 

Процедура загального душу-масажу триває 15–20 хв, місцевого – 8–10 хв, сеанви проводяться щодня або через день, на курс лікування 12–15 процедур.
Душ-масаж за кордоном застосовують часто і з ефектом, зокрема у Франції (курорт Віші та ін.). 

Показання: 

– хронічних захворюваннях суглобів (артрози і артрити), м'язів (міо-фасціальний синдром) і ПНС (поліневропатії);

– порушення обміну речовин (аліментарне ожиріння, подагра);

Протипоказання: загальні для водолікування і масажу.

Підводний душ-масаж проводять у ванні місткістю 400–600 л або у спеціальному басейні, користуючись спеціальними установами.

При проведенні підводного душу-масажу, як і при ручному класичному масажі, застосовуються 4 основні прийоми (по Л.А. Кунічеву): поглажування, розтирання, розминання і вібрація.

Середня тривалість процедури – 10–20 хв, максимальна – до 45 хв. Курс лікування – 10–15 процедур, щодня або через лень.

Показання:
Захворювання НС: шийний і поперековий остеохондроз з корінцевим, рефлекторно-тонічним синдромами, синдром плече-лопаткового периартроза, невропатії, первинні інфекційно-алергічні полірадикулоневрити (пізній відновний період), токсичні поліневропатії, мієлопатії, первинні енцефаломієліти (пізній відновний і резидуальний періоди), ДЦП, прогресуючі м'язеві дистрофії, міопатії, невральна аміотрофия Шарко-Марі, залишкові явища перенесеного поліо-мієліту, неврози, неврастенії (гіпостенічна форма), вегетативна дистонія, хвороба Рейно.

Захворювання і травми опорно-рухової системи: спондильоз, спондилоартроз (крім стадії загострення), остеоартроз, остеохондропатії, ревматоїдний артрит і хвороба Бехтерєва (в неактивній стадії або низького ступеня активності), хвороба Форест’є, хронічні посттравматичні артрити, періартрити, бурсити, тендовагініти, після перенесених переломів кісток або пластичних операцій на суглобах для попередження контрактур і відновлення функції кістково-суглобової системи.

Хірургічні хвороби: виразки, пролежні, деякі форми лімфостазу, варикозне розширення вен, початкові форми венозної недостатності нижніх кінцівок (без тромбофлебіту), початкові стадії атеросклерозу судин кінцівок. 

Захворювання внутрішніх органів: гіпертонічна хвороба I ст., гіпотонічна хвороба, хронічний гастрит, дуоденіт, коліт, виразкова хвороба в стадії ремісії, ожиріння I ст.

Протипоказання: загальні для водолікування.

Досить ефективно з оздоровчою і профілактичною метою для цілого ряду захворювань, зокрема патології ПНС, використовуються в оздоровчих центрах басейни з різноманітними видами душів та підводними лежаками для релаксації із повітряними та підводними струменями.

Таласотерапія – це не тільки морські купання, це сукупність лікувального застосування всіх факторів, які формуються під впливом моря: клімату, морської води, водоростей, мулу лиманів та морепродуктів. Таласотерапія має широкий спектр саногенетических ефектів: від лікування хронічних захворювань до профілактики і відновлення резервів здоров'я. Історично термін «таласотерапія» був уведений в обіг фр. лікарем Де ля Бонардьє в 1869 р. шляхом поєднання двох грецьких коренів: «thalassa» й «therapei» (море) для позначення терапевтичного впливу морського середовища на здоров'я пацієнтів. В широкому розумінні – це використання для загартування і лікування різних кліматичних, бальнеологіних і гідротерапевтичних чинників, пов’язаних з перебуванням біля моря. У цьому розумінні таласотерапія ніби ототожнює кліматотерапію, оскільки в неї входять і аеро- і геліотерапія. У вужчому розумінні таласотерапія означає «морські купелі». 

З давніх часів море і океан вабили до себе людей. Своєю величчю і могутністю вони вселяли у людей віру в наявність у морських глибинах містичної сили. «Проточною або морською водою?» (омити нечистих) – питає Іфігенію цар Тавриди Франт. «Гріхи з людей змиває тільки море», – відповідає вона.

Наукова основа і підгрунття сучасної таласотерапії були закладені у Франції, коли починаючи з 1822 р. лікар морської купальні доктор Мурж вводить принципи засновника гідротерапії, професора В. Вінтерніца з Австрії: занурення, обливання, душ, обгортання. До речі, на зорі становлення методу найкращими вважалися ті морські лікарні, де була потужна «сила хвиль», тому що повітря максимально збагачувалось негативними іонами. 

Також цікаво відмітити, що у той час купання в морі зводилися до короткого перебування у воді. В середині ХІХ ст. вміли плавати лише деякі люди (незважаючи на те, що вміння плавати цінувалося як атлетична якість з давніх часів). Організовувались прогулянки уздовж берега моря – променад. Також важливим компонентом лікувальної дії вважався удар морських хвиль, який потребує м'язевої напруги для збереження рівноваги.

І міжнародний конгрес з таласотерапії відбувся в 1894 р. у Булоні, зібрав 150 учасників з багатьох країн, а через 20 років в ІІ конгресі вже приймали участь 600 лікарів і науковців, зайнятих вивченням впливу моря на здоров'я людини.

Колискою таласотерапії по праву вважається морський інститут у Роскоффі (Франції), де в 1899 р. був заснований 1-й Інститут таласотерапії. Тут лікар французького флоту Л. Баго вперше використав підігріту морську воду, обгортання з водоростями і морським мулом, а також фізичні вправи в морській воді для лікування ревматизму.

На засіданні генеральної асамблеї Європейської асоціації курортів ESPA в 2003 р. були затверджені критерії, які гарантують високоякісні стандарти таласотерапії.

Фізіологічна дія морських купелей пов’язана із впливом термічних, механічних і хімічних чинників. Термічний вплив залежить від різниці температури тіла і температури морської води. Механічний вплив проявляється тиском, який морські хвилі чинять на тіло, проведенням «гідромасажу», внаслідок чого покращується стан шкіри, її еластичність. Удари хвиль посилюють роботу м’язів, що витрачається на підтримання рівноваги тіла у воді. Хімічний вплив залежить від розчинених у воді солей, що осідають на шкірі й подразнюють її рецептори. Морська вода порівняно з прісною підвищує обмінну функцію шкіри більше ніж на 23 %. Основний обмін підвищується більше ніж на 15 % терміном близько 2 годин після купання. Різко підвищується діурез, що особливо важливо для пацієнтів із захворюваннями органів кровообігу, вертеброгенною патологією.

Морська вода містить катіони натрію, магнію, калію, кальцію, аніони хлору, брому, йоду та ін. Мінеральний склад морської води стабільний. При цьому 85 % солей у морській воді становить NaCl, у достатніх кількостях присутні MgCl², MgSO⁴, CaSO⁴, NaBr, а також розчинені органічні речовини та гази (1–5 мг/л). Правий був французький фізіолог Р. Кентон ототожнючи кров «живих істот» з морською водою. З 92-х хімічних елементів, які зустрічаються у природі, в морській воді присутні 82 елемента таблиці Менделєєва, 81 виявлений у організмі людини. Недаремно давньогрецькі вчені порівнювали море з організмом людини, намагаючись тим самим пояснити різні процеси, що відбуваються у морі, наприклад, випаровування розглядалося як виділення поту.

Поза сумнівом, життя виникло у воді, в солоній воді. Перші живі істоти появились не в прісній воді, а у воді розчиненій солями натрію, кальцію, калію, магнію.