Дослідження рухових функцій

Оцінка дослідження рухових функцій включає: 

1 - м’язеву силу, 

2 - м’язевий тонус, 

3 - амплітуду рухів у суглобах, 

4 - координацію рухів. 

Шкали і різні тести використовують переважно при оцінці м’язевої сили і м’язевого тонусу, а також для комплексної характеристики рухової активності. Амплітуда рухів вимірюється здебільшого у градусах (кількісно) за допомогою гоніометрів, що дозволяє дати точні результати (тому шкали для виміру цього параметра практично не застосовуються). 

Шкали для виміру порушень координації також використовуються рідко: здебільшого оцінюють ступінь порушення життєдіяльності в зв’язку з цими розладами. 

При дослідженні окремих м’язів і м’язевих груп загальним принципом тестування є принцип «напруги і подолання»: хворого просять напружити відповідний м’яз і утримувати його в положенні максимального скорочення. При цьому дослідник намагається розтягнути м’яз, переборюючи опір пацієнта. Слід мати на увазі, що хворий може компенсаторно втягнути в рух інші м’язи або м’язеві групи, щоб «допомогти» ослабленому м’язу. Або, можливо, пацієнт навмисне не бажає демонструвати істинну силу м’яза. Все це необхідно враховувати при проведенні тестування.

Силу м’язів здебільшого оцінюють у балах за 3-, 4-, 5- або 6-бальною системою. Необхідно враховувати, що чим менше рангів містить шкала, тим менше вона чутлива до динаміки відновлення м’язевої сили. 

Однією з найзручніших і зрозумілих шкал, використовуваних для виміру сили окремих м’язів, є шестибальна шкала оцінки м’язевої сили. Ця шкала використовується для виявлення мінімальних ознак збереження іннервації м’яза і тому нечутлива до позитивної динаміки функції при легкому парезі. 

Дослідження м’язевого тонусу здійснюють шляхом пальпації м’язів та шляхом оцінки рефлекторного скорочення м’яза при повторних пасивних рухах в суглобі. Під м’язевим тонусом розуміють ступінь пружності м’яза і той опір, який виникає при пасивному згинанні та розгинанні кінцівки.