Травматичні ураження хребта і кінцівок

 

Травматичні ураження хребта і кінцівок (зауважимо, що «травма» – це ушкодження тканин або органів унаслідок поранення, удару та ін.).

Компресійні переломи тіл хребців, так звані незатруднені переломи можуть бути джерелом вертеброгенних захворювань.

Вони частіше зустрічаються на границі найрухливіших перехідних шийно-грудних, попереково-грудних хребцево-рухових сегментів (ХРС). 

Сила, спрямована по осі хребта в поєднанні зі згинанням його, викликає сплющення або клиноподібну компресію одного, рідше двох хребців. Локальними проявами на цьому етапі захворювання є виступ остистого відростка ушкодженого хребця над іншими остистими відростками, згладжування лордозу при локалізації в поперековому та у шийному відділах, збільшення кіфозу при локалізації травми в грудному відділі. Може спостерігатися локальна болючість при пальпації і перкусії хребця, інколи відображений біль при навантаженні уздовж хребетного стовбура. Відбувається різке обмеження рухів хребта та його болючість.

У деяких випадках при незначних компресіях хребта, особливо в поперековому відділі, клінічна картина може бути настільки бідна, що перелом не діагностується, а хворий тривалий час лікується від загострення синдромів остеохондрозу хребта. Під впливом навантаження ушкоджений хребець осідає все більше та розвивається «травматичний спондиліт» з вираженим больовим синдромом (хвороба Кюммеля). В умовах компенсаторного перевантаження сусідніх ХРС у них нерідко розвивається остеохондроз-ускладнення, що здебільшого протікає важко та тривало, ніж нетравматичний остеохондроз.

Травматичні грижі дисків можуть бути причиною вторинної компресії спинного мозку, незалежно від часу травматизації хребта. 

Термін спондилолістез запропонований віденським лікарем-акушером Х. Кiлiaном (1854) для позначення зсуву тіла вищележачого хребця відносно нижчележачого в горизонтальній площині. За напрямком зсуву виділяють антеролістез (зсув уперед), ретролістез (зсув назад) і латеролістез (бічний зсув). Найчастіше спондилолістез виявляється на рівні нижньопоперекових (L₄–L₅) і попереково-крижових (L₅–S₁) ХРС, на частку яких припадає більше 95 % випадків захворювання. При травматичному спондилолістезі, який часто локалізується на поперековому рівні, характерний розвиток гіперлордозу і стопоподібного поглиблення. Це не характерно для гриж міжхребцевих дисків. Часто приєднуються двосторонні корінцеві і некорінцеві болі. При виражених формах спондилолістезу змінюється хода – хода з укороченими кроками («хода канатоходців»).

Дегенеративний спондилолістез, як правило, розвивається до 50 років і з віком різко посилюється, унаслідок чого це захворювання вважають одним із найважливіших проблем геріатрії. 

Розрізняють 2 види дегенеративного спондилолістезу: 

1 – простий або дегенеративний без спондилолізу (тобто безлізисний або артрогенний); 
2 – спондилолізний або дискогенний. 

Зустрічається як поодинокий спондилолістез, так і множинний (тобто із залученням до процесу декількох ХРС), який отримав назву сходовий дегенеративний спондилолістез. Проведення масштабних клініко-рентгенологічих досліджень жінок у віці 65 років і старше показало наявність дегенеративного антелістезу 3 мм і майже у 30 % пацієнток, у більшості випадків клінічно він проявлявся больовим синдромом, у тому числі майже у половини з них з неврологічними розладами. В 10 % випадків спостерігався сходовий спондилолістез двох і навіть трьох нижньопоперекових хребців.

Спондилолістез призводить до порушення взаємодії кісткових структур, впливаючи на функціонування органів малого таза

Існують чіткі статеві і расові розходження в частоті спондилолістезу: частота патології в європейців становить 5–6 % у чоловіків і 2–3 % – у жінок. Проте, серед ескімосів патологія зустрічається в 50 % населення, тоді як в афроамериканців – менше ніж у 3 %.

При травмах хребта характерні такі особливості:

1. Невральні синдроми переважають над іншими.
2. Найчастіше корінцеві порушення є залишковими явищами пошкодження.
3. При виникненні неадекватного рухового стереотипу виникають міоадаптивні міодистрофічні синдроми, найчастіше у вигляді люмбоішіалгії;
4. Протікання синдромів хронічно регредієнтне.

При травмах кінцівок можуть розвиватися полірадикулярні ушкодження із двостороннім стисканням корінця та периферичного нерва на фоні симпаталгічного синдрому. Розвивається тремтіння (тремор), як правило, більше виражене на стороні ушкодження. Окрім того, може з’явитися рефлекторна дистрофія з гіперпатією, трофічними порушеннями шкіри. Така патологія може спостерігатися навіть з незначною (легкою) травмою кінцівки, наприклад, різаною раною, забоєм пальця. Варто вказати на рідкісний симптом вертеброгенного ушкодження ПНС – 
так званий тремор дії, який проявляється під час руху, напруги чи утримання кінцівок у фіксованому положенні.

За частотою травм верхні кінцівки уражаються в 3–4 рази частіше, ніж нижні кінцівки.