Лікувальна фізична культура (кінезотерапія)

Лікувальна фізична культура (кінезотерапія)

Загальні положення

Фізичні вправи можуть замінити безліч ліків,

та жодні ліки в світі не можуть замінити вправ 

А. Мюссе

Лікувальна фізична культура (ЛФК) за своїм призначенням значно ширше поняття: це не тільки лікувальна, але і профілактична та реабілітаційна фізкультура. Коли вирішується завдання збереження життя та функцій органів і тканин у послідовному процесі «діагностика – лікування – реабілітація», на перший план виступає реабілітація пацієнта. 

Проводять ЛФК, дотримуючись основних правил: 

1 – системність і послідовність впливу вправ, включаючи послідовний розподіл навантаження на різні м’язеві групи; 

2 – поступовість у підвищенні і зниженні навантажень, поступове збільшення тривалості навантажень (спочатку – 10–15 хв, потім – до 40 хв); 

3 – регулярність тренувань (декілька разів у день); 

4 – наростання дози вправи протягом процедури і курсу (з максимумом навантаження в середині процедури) з повторенням кожної вправи 4–6 разів. 

Основна мета ЛФК: 

– зниження больового синдрому,

– зміцнення м’язевого корсета, 

– покращення крово- і лімфообігу в уражених тканинах, хребцевому сегменті, корінцях, 

– зменшення набряку корінця, 

– виправлення дефектів постави, 

– нормалізація рухливості в суглобах кінцівок,

– покращення координації рухів,

– попередження розвитку контрактур,

– максимальне відновлення втрачених функцій. 

Кінезотерапія (давньогрец. κίνησις – рух + θεραπεία – лікування), тобто лікування рухами – одна з форм ЛФК. 

Комплекс вправ рекомендується виконувати 2 рази в день: зранку і вдень (або ввечері). Не рекомендується займатися ЛФК після їжі. Початківцям кількість повторень можна скоротити вдвічі, з поступовим протягом 2–4 тижнів збільшенням до повного навантаження. 

Важливо активно залучати самого пацієнта в процес його лікування. Фізичні вправи супроводжуються позитивними емоціями, відволікають хворих від «входу в хворобу», що також сприяє зниженню м’язевого тонусу і виконанню рухів у більшому об’ємі. Залучення хворого в процес лікування є могутнім чинником опосередкованої психотерапії. 

Автори, які визнають найважливішою ланкою процесу блокування міжхребцевих суглобів, вважають за доцільне приступити до ЛФК після деблокуючих заходів, теплових процедур, масажу. На цьому етапі, коли в хворого спостерігається помірний тягнучий біль, при обережному розтягуванні м’яза до фізіологічного положення суглобу, приступають до статичних навантажень. Спочатку ці вправи виконуються на скорочення вкороченого м’яза, потім – на його розтягування (активна робота антагоністів).

При індивідуальному підборі лікувальних вправ доцільно дотримуватися: 

– на м’язи, що піддаються перевантаженням і в стані тривалої тонічної напруги, даються фізичні вправи, що викликають їх релаксацію; 

– при залученні цих м’язів забезпечується короткий період їхньої дії і тривалий період відпочинку; 

– основні навантаження в статичному режимі даються на м’язи-антагоністи вражених м’язів.

Окрім м’язів, варто звернути увагу також на не менш важливу структуру – кісткову систему.

Низький рівень фізичної активності впливає на всі основні функціональні системи – кісткову, м’язеву, серцево-судинну, імунну, нервову та інші. Окрім того, недостатній рівень фізичної активності збільшує ризик розвитку остеопорозу. 

ЛФК загалом, а для остеопорозу (ОП) зокрема, крім ефекту стимуляції, дозволяє також усунути дефіцит рухів, зміцнити зв’язково-суглобовий апарат, збільшити амплітуду рухів у суглобах, збільшити рухливість хребта та грудної клітки, корегувати порушення постави і покращити стан кісткової тканини. 

У більшості мета-аналізах при дослідженні відзначається позитивний вплив занять ЛФК на показники міцності кісткової тканини в жінок у постменопаузальному періоді.

Фізичні вправи сприятливо впливають як на морфологічний субстрат хвороби, зокрема покращують кровообіг в ураженому корінці, зміцнюють м’язевий апарат, так і на організм у цілому, тобто активізують обмінні процеси в тканинах, стимулюють окисно-відновні процеси, покращують реактивність усіх систем, підвищують емоційний фон настрою пацієнта, відновлюють навички побутової активності. 

В загальному розумінні, дозоване м’язеве навантаження знімає нервову напругу, підвищує життєвий тонус і працездатність. Навпроти, гіпокінезія (грец. ὑπό – зниження, κίνησις – рух) збільшує напруженість і знижує економічність роботи серця. Навіть 10-добове обмеження фізичної активності підвищує частоту серцевих скорочень на 12–20 уд/хв, а через 30 діб – на 26–27 уд/хв. А нереалізовані калорії відкладаються у вигляді жиру. Відповідно жирові відкладення накопичуючись в організмі, ускладнюють роботу м’язів, порушують фізіологічні функції органів і систем. При посиленому м’язевому навантаженні відбувається зменшення в крові кількості кисню і виникає «спрага повітря» на зразок «спраги води» при черезмірному потінні. Внаслідок цього посилюється дихання і в організм надходить підвищена кількість кисню, що й забезпечує інтенсивне згорання жиру та виділення продуктів обміну.

І навпаки, у результаті виконання протягом 4–6 тижнів комплексу фізичних вправ, частота серцевих скорочень зменшується приблизно на 20 уд/хв.

По своїй дії ЛФК може замінити «всі ліки світу», тому хто полюбить її в молодості і залишиться вірним їй до кінця своїх днів. Не слід сподіватися на зайнятість і вік, доцільно керуватися непорушною істиною: «Чим менше стає здатна людина до фізичних навантажень і вправ, тим ці вправи йому найбільш необхідні і корисні».

Фахівці підрахували, що якщо людина за допомогою комплексу вправ зможе знизити серцевий ритм в стані спокою від 80 до 60 ударів на хвилину, число скорочень серця зменшиться на шість мільйонів на рік. За час, що вимірюється роками, істотно зменшиться знос життєво важливого органу – серця та інших органів, і людина буде винагороджена більш тривалим й повноцінним життям. Наукові дослідження підтвердили правильність вже давно зробленого висновку: «Жоден ледар не дожив до глибокої старості».

Крім нервово-рефлекторної регуляції і стимуляції внутрішніх органів, м’язеві скорочення є своєрідним насосом, які вичавлюють кров з вен у напрямку до серця. При заняттях ЛФК розташовані між м’язами вени з клапанами періодично стискаються, кров з них надходить до серця. Цей механізм отримав назву «м’язевого насоса» або «венозної помпи».

Фізичні вправи покращують функціональну рухливість нервових центрів, вдосконалюють роботу аналізаторів. Образно кажучи, хто займається фізичною культурою, «далі бачить, більше чує, краще мислить і тонше відчуває».

При вертеброгенній патології хребта важливим є навчання самих пацієнтів методикам ЛФК і формування в них установки на самостійне щоденне повторення комплексів вправ. Вважається, що для руйнування патологічних стереотипів і нормалізації центральної регуляції потрібні систематичні заняття ЛФК. 

ЛФК на етапі стабілізації і регресування загострення має свої особливості. Перед сеансом кінезотерапії бажано релаксувати м’язи, які беруть участь в створенні неадаптивних позицій, для чого можуть бути використані способи постізометричної релаксації (ПІР).

Інша частина вправ виконується лежачи, сидячи, стоячи з опорою на спинку стільця, гімнастичну стінку. Вправи для пояса нижніх кінцівок у положенні лежачи на спині і боці (згинання ніг, підведення і повороти тазу) чергують із вправами для розтягнення хребетного стовбура стоячи біля гімнастичної стінки, а також із вправами для корпуса і кінцівок у положенні сидячи на стільці (ритмічні маятникоподібні рухи тулуба в повільному темпі, без ривків і нахилів вперед). Під час курсу кінезотерапії поступово збільшують навантаження на м’язи. Неприпустимі ривкові рухи, вправи з нахилом тулуба вперед і підніманням прямої ноги в положенні лежачи і сидячи, тому що вони викликають грубе розтягання паравертебральних м’язів і можливий зсув міжхребцевого диска. 

Хворим доцільно вивчити відповідні вправи (що само собою виходить при регулярному повторі). 

І таким чином, доведення ЛФК до автоматизму із свідомим контролем дають можливість значно підвищити якість кінезотерапії у зниженні больового синдрому та інших патологічних станів. 

При проведенні ЛФК слід мати на увазі, що рухи згинання і розгинання в хребті можуть призводити до звуження міжхребцевого отвору до 1/3. Потенційно небезпечні в плані компресійних впливів рухи проводяться в повільному темпі і з невеликою амплітудою або виключаються з комплексу. Посилення болів після заняття служить показником до перегляду використовуваних вправ. 

Під час проведення ЛФК потрібно уникати вираженого посилення болів. Ті рухи, які супроводжуються болями, можна не виконувати. Черговість вправ можна змінити, в окремих випадках підключити до них інші прийоми.

Як стверджував «патріарх» вертеброневрології Я.Ю. Попелянський, після періоду загострення, потрібні систематичні заняття протягом близько 1 року. 

Слід зауважити, що небезпечні (навіть у період ремісії) вправи з нахилом тулуба вперед (особливо з ротацією): такі нахили сприяють зміщенню ядра диска, розтягуванню в паравертебральній зоні як фіброзних тканин, так і м’язів. Відомо, що активна функція цих м’язів зупиняється після нахилу тулуба на 15–20°. Отже виходить, що при подальшому нахилі відбувається розтягування м’язів і фіброзних тканин поперекової ділянки.

Окрім того, неприпустимі піднімання прямої ноги в положенні лежачи і сидячи, різкі повороти тулуба. Всі ці рухи являють загрозу збільшенню патології в ураженому хребцево-руховому сегменті (ХРС). З великою обережністю варто призначати вправи на розтягування м’язів і фіброзних тканин хворої ноги за наявності в цих тканинах явищ нейроостеофіброзу. Так, схрещування ніг, різка ротація стегна всередину при наявності синдрому грушоподібного м’яза означають небажане розтягування відповідних уражених тканин. Якщо і потрібні такі вправи (наприклад, при починаючій згинаючій контрактурі в гомілковоступневому суглобі), то лише в стадії початкової стійкої ремісії, дещо обережно, під прикриттям новокаїнових інфільтрацій або інших впливів на триголовий м’яз гомілки. 

224 oСлід пам’ятати і попереджати пацієнта про те, що з початком відновлення рухової активності інтенсивність болю може тимчасово зрости, це характерно для більшості скелетно-м’язевих захворювань. Пацієнта слід переконати в тому, що посилення болю не означає збільшення травми або пошкодження, це цілком нормальна і очікувана реакція організму на ранній стадії лікування. Через 2–3 заняття больовий синдром зменшується і виконувати вправи стає легше. Нема науково обґрунтованих даних про те, що фізична активність на ранній стадії больового синдрому підвищує ризик виникнення рецидивів болю. Навпаки, доведено, що у пацієнтів, які раніше стали фізично активні, в наступні два роки спостерігалися більш рідкі рецидиви, менша тривалість втрати працездатності, і їм довелося менше витрачати грошей на медичну допомогу, ніж пацієнтам групи порівняння. Починаючи з 5–6-ї процедур пацієнти повинні самостійно займатися ЛФК. Важливо пам’ятати, що застосування різних методів ЛФК значно підвищує ефективність комплексного лікування.

Цікаво відмітити, що навіть при хлистовій травмі в перші 2 місяці більш ефективне ЛФК у порівнянні з пасивною мобілізацією, а також застосування льоду в порівнянні із спокоєм та аналгетиками. Досліджень показують, що спокій та іммобілізація уповільнюють одужання.

«Клініка доктора Довгого» заснована у 2007 році на базі Київської обласної клінічної лікарні.

Засновник клініки Довгий І.Л. - кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології і рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломного навчання (НМАПО) ім. П.Л. Шупика, заступник голови ВАНР, віце-президент УАОХ мануальних терапевтів

Украина, Киев, ул. Баггоутовская, 1
(Киевская областная клиническая больница)

Телефоны:
(097) 188-10-35
(044) 227-43-21

Время приема: 8.00 – 18.00,
понедельник – пятница.
Клиника находится в поликлинике больницы
(вход с левой стороны, снаружи здания).

Email:Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

м. Київ, вул. Багговутівська, 1
(Київська обласна клінічна лікарня)

телефони:
(097) 188-10-35
(044) 227-43-21

Час прийому: 8.00 - 18.00,
Понеділок - п'ятниця.

Клініка знаходиться в поліклініці лікарні
(вхід з лівої сторони, зовні будівлі).