Історія розвитку мануальної терапії

Історія розвитку

 

Я ставлюся з глибокою повагою до тих, хто подібно мені сприяє

своїми відкриттями подальшому розвитку цього мистецтва

лікування природними методами.

Гіппократ

 

Згадки про мануальну терапію (МТ) зустрічаються в стародавніх рукописах народів Середземномор’я, Індії, Європи. Зокрема Гіппократ (460 – 370 рр. до н.е.) успішно лікував хворих з патологією хребта і внутрішніх органів. Він указував: «Ніщо не повинно вислизати від очей і рук досвідченого лікаря, щоб він міг використовувати вправлення зміщених хребців...». Гіппократ описав і рекомендував прийоми МТ, наприклад розтягнення хворого в положенні на животі за верхні і нижні кінцівки («поза Гіппократа»).

Досліджуючи неврологію, ще Клавдій Гален в працях І–ІІ ст. н. е. виділяв 7 з 12 черепних нервів. Він визначив патологію 1-го спінального нерва при виникненні парестезій і гіперпатій в руці у свого кучера після падіння з воза. Гален зцілив свого працівника відповідним маніпулюванням на шийному відділі хребта. Вся його наукова і практична діяльність була свідченням вагомого впливу праць Гіппократа, які К. Гален розвинув і модернізував.

Репозиціями хребців в епоху Відродження займався видатний французький хірург Амбруаз Паре, приділяючи велику увагу вертебралгіям при статичних навантаженнях у збирачів винограду і посттравматичним дислокаціям.

Лікування хвороб хребта топтанням здавна проводилося в багатьох країнах. На Україні священик ходив по спині хворого під час виконання церковної служби. Козаки після тривалого перебування в сідлі, повертаючись з походів, знали, що стопи їх дружин і дітей знімуть втому, піднімуть життєвий тонус. Також козаки вовчим хутром, розпареним над казаном, розтирали больові місця поперекового відділу й спали, обмотавшись цією шкірою. У Західній Україні, особливо у Карпатах, шанованою твариною вважався ведмідь, до послуг якого інколи прибігали для зняття болів постраждалої людини. 

В окремих родинах заняття репозиційним методом лікування своїх близьких ставали повсякденною справою. Відшукувалися оптимальні варіанти впливу, удосконалювалася ручна техніка. Особливі знахідки, методичні хитрощі передавалися з покоління в покоління. Так народжувалося знахарство в оформленні майбутньої тоді, а тепер сучасної, мануальної терапії. Цей її фрагмент отримав окрему назву – костоправство (bonnesetters). Воно мало велику популярність, особливо в країнах Західної Європи, а найбільше – у Великій Британії.

Згодом костоправи зайняли досить поважане становище в суспільстві. Вони лікували членів королівських родин, великих акторів, знаходилися в складі команд на олімпійських іграх, лікували знаменитих письменників. З деяких спадкових костоправів вийшли прекрасні лікарі, головним чином, хірурги. Так, Хют Отсен Томас – засновник сучасної ортопедичної хірургії – мав у своєму генеалогічному дереві сім поколінь родичів костоправів.

Особливо популярним костоправом із світовим ім’ям був Герберт Баркар. За свої заслуги він був удостоєний навіть дворянського титулу. Не звертаючи увагу на його популярність, медичні журнали відмовлялися публікувати матеріали про ефективність цих методів лікування. Лише після того, як у нього з’явилися такі відомі пацієнти, 
як письменники Герберт Уеллс і Джон Голсуорсі, члени королівської родини, знамениті актори, музиканти та спортсмени, відкрилися сторінки деяких медичних журналів. 

В кінці сорокових років ХХ ст. на чергове засідання ортопедичної асоціації Великої Британії був запрошений Герберт Баркар, якому була надана можливість привселюдно продемонструвати свою майстерність. Він маніпулював послідовно з 18-ма пацієнтами. Серед різноманітних больових синдромів було і люмбаго. Незважаючи на те, що знахар був досить літнього віку, давно не практикував, результати були приголомшливі. Фахівці тепло вітали майстра і під бурхливі оплески провели його.

Друга половина XIX ст. вважається початком сучасної мануальної медицини. Початківці назвали себе остеопатами, термін запропонував Ендрю Стілл (США). Він у 1872 р. відкрив школу з остеопатії з 2-річним навчанням, видав підручник «Остеопатія». В середині ХХ ст. дипломи «доктор остеопатії» і «доктор хіропрактики» визнавалися не всіма штатами США і не всіма країнами. Була створена з 1951 по 1955 рр. Міжнародна комісія із найкращих ортопедів, неврологів, хірургів і терапевтів світу для з’ясування статусу остеопатичних і хіропрактичних коледжів (в Америці існувало близько 20 таких коледжів). Висновок комісії: час навчання на основні дисципліни такий же, як і в офіційних медичних вузах, плюс додано близько 1450 годин для вивчення захворювань опорно-рухового апарату і їх лікування ручними методами. З тих пір МТ стала офіційно визнаною як наука.

У Європі визначну роль у становленні МТ, на основі навчань остеопатів і хіропрактиків, зіграв французький лікар-фізіотерапевт, професор Дж. Меннель. Його учень і співвітчизник Дж. Циріакс розробив наукове обгрунтування методу і видав «Підручник ортопедичної медицини» (1954). 

Почали створюватись нові товариства мануальної медицини в Австрії, Бельгії, Італії та інших країнах.

Слід підкреслити значення робіт англійського фахівця А. Стоддард, який спочатку був остеопатом, а потім навчався медицині, став професором з неврології. Він розробив новітні методики МТ, у 1959 р. видав посібник для лікарів «Керівництво остеопатичних методів». У 1960 р. французький професор Р. Мень видав підручник «Маніпуляції на хребті». 

По ініціативі професора Р. Меня у 1962 р. була створена Міжнародна федерація мануальної медицини (FIMA), членами якої були тільки лікарі.

Першим президентом FIMA став професор Р. Мень. Напрямок, на основі навчань остеопатів і хіропрактиків, було названо «мануальна медицина» (від лат. manus - рука). За розвиток мануальної медицини у Франції і Європі уряд Франції нагородив Р. Меня високими нагородами – двома орденами Почесного легіону.

В 1970 р. професор Р. Мень увів курс МТ (спочатку 5 місяців, потім до 1 року) на медичному факультеті в Парижі. У 1971 р. була заснована кафедра мануальної медицини, при Німецькому товаристві фізіо- та бальнеотерапії. У 1973 р. G. Gutmann і H. Hinsen організували курс мануальної медицини на кафедрі ортопедії в Мюнстері (Німеччині). У 1973 р. професор К. Левіт в Чехословаччині видав керівництво для лікарів «Мануальна медицина» і організував курс мануальної медицини в Празькому інституті удосконалення лікарів.

Історія «проникнення» МТ на терени СРСР була досить складною. Бібліотеками спеціальні періодичні видання (їх було у світі чотири) не закуповувалися, літератури з цієї теми не було. Окремі замітки про МТ можна було знайти в іноземних медичних журналах ревматологічного профілю. Як відмічалось, у Чехословаччині авторитетно розвивалася мануальна терапія під керівництвом професора К. Левіта. Лише окремі його напрацювання могли дістатися до наших фахівців. У 1968 році, після виступу проти введення військ на територію його країни, він був знятий із усіх посад, виключений з партії, позбавлений професорського звання. 

К. Левітові було відмовлено у в’їзді в СРСР для ознайомлення з роботою вертеброневрологічної школи, погляди якої були співзвучні з його підходом. Справа в тім, що формування в СРСР вертеброневрології на початку 50-х років як зовсім нового напрямку (про його окресленість свідчить однойменне багатотомне керівництво: такого прецеденту після топанатомії М.І. Пирогова не було в медицині близько 100 років) досить синхронно збігається з піком розвитку наукової думки в області мануальної медицини (А.Я. Попелянський, 2003). Взагалі, «однією з найбільших методологічних помилок останнього століття було переконання, що наука – це набір методик; вона скоріше є напрямом думок або ставлення, а також організаційними умовами, що дозволяють виразити це відношення». 

На основі монографії К. Левіта в 1973 р. у Казанському медичному інституті завідувачем кафедри нервових хвороб А.Я. Попелянським в Старій клініці були розпочаті кроки самостійного освоєння предмета. Але згодом стало зрозуміло, що без фахівця не обійтись. Дійсно, потрібні були «руки і знання майстра».

На базі Казанського ДІУЛ у 1980 р. був створений вперше в країні, під керівництвом В.П. Веселовського, курс «Вертеброгенні захворювання НС», який мав колосальний успіх у практичних лікарів та викладачів медичних вузів. Вивченням проявів захворювань хребта та їх лікуванням традиційно займалися лікарі-невропатологи, меншою мірою – ортопеди-травматологи, нейрохірурги, фахівці з лікувальної фізкультури та фізіотерапевти.

У другій половині 80-х років були створені Всесоюзна асоціація мануальної медицини (ВАММ) (під керівництвом О.Г. Когана) і вертеброневрологів (на чолі з В.П. Веселовським). 


У 1990 р. почесним президентом ВАММ обрано професора К. Левіта. Асоціації приступили до випуску власних наукових журналів. Вони неодноразово проводили спільні семінари, конференції, конгреси.

У вітчизняній пресі, в кінці 70-х років з’явилися перші тенденційні статті про костоправство М. Касьяна (висококласне рукоділля передане йому батьком і дідом) із с. Кобеляки Полтавської області. В подальшому про нього писали численні журнали та газети. За свої заслуги Микола Андрійович Касьян був обраний народним депутатом Верховної Ради Радянського Союзу, удостоєний звання заслуженого лікаря України, академіка Національної академії наук України. У 1986 р. була надрукована його монографія «Мануальна терапія при остеохондрозі хребта», у 1988 р. – «Рекомендації з практичного застосування мануальної терапії». До речі, наш відомий земляк був у 1993 р. занесений в Книгу рекордів Гіннеса, де була наведена статистика: «Народний лікар Микола Касьян протягом 1990 року (прим. авт. у віці 55 років) здійснив вправлення хребетних дисків 41251 хворим». 

Звичайно, в цій галузі медицини були і є багато талановитих фахівців. 
Взагалі, тоді навіть у науковому та лікарському середовищі мало хто уявляв, що таке мануальна терапія, але дізнатися і навчитися хотіли багато. На цикл нав-чання мануальної терапії зараховували за особистим розпорядженням міністра і заступника міністра охорони здоров’я Росії. Спеціалізація з мануальної терапії була проведена у 1983 р. на кафедрі рефлексотерапії Російської медичної академії післядипломної освіти (зав. кафедри, професор В.С. Гойденко). Куратором цього циклу був А.Б. Сітель. У його групі були представники професорсько-викладацького складу провідних кафедр неврології медичних ВНЗ. 

Після закінчення навчання на першому циклі з мануальної терапії професори і доценти на своїх кафедрах стали навчати практичних лікарів. Почали створюватися регіональні школи мануальної терапії. 

У 1985 р. опубліковано рішення Президії УМС М3 СРСР «Про розроблення та впровадження в клінічну практику методу мануальної рефлексотерапії».

В 1986 році в м. Новокузнецьк пройшов I Всесоюзний з’їзд мануальних терапевтів. У деяких регіонах частина колективів взяла курс на освоєння проблеми, зокрема в Запоріжжі, Харкові, Києві.

Офіційно мануальне лікування у закладах охорони здоров’я України було дозволено наказом МОЗ УРСР № 330 від 5 квітня 1988 р. «Про впровадження засобу мануальної терапії в практичну охорону здоров’я». Було рекомендовано розширити підготовку лікарів різних спеціальностей з освоєння методу МТ в ряді інститутів удосконалення лікарів, в тому числі в Київському (завідуючий кафедрою реабілітації Пелех Л.Є.) і Запорізькому (завідувач кафедри нервових хвороб Клименко А.В.) інститутах удосконалення лікарів. Крім того, цим же рішенням було передбачено введення викладання МТ студентам медичних вузів, збільшення кількості літератури з МТ, створення навчальних фільмів з даної тематики.

Безпосередньо проводили курси по МТ на кафедрі реабілітації Київського інституту удосконалення лікарів Ю.С. Марчук, В.П. Губенко.

Перша академічна монографія під назвою «Консервативне лікування остеохондрозу хребта» не тільки в Україні, але й у колишньому Радянському Союзі, була видана в 1989 р. ортопедом, д. мед. н., професором, керівником Республіканського спінального центру та клініки хірургії хребта Українського НДІ травматології та ортопедії В.Я. Фіщенком і колективом співавторів.

Перебудова сприяла можливості відкритого введення нового предмета в програму післядипломного навчання лікарів і впровадження в практику охорони здоров’я. У багатьох медичних навчальних закладах України було організовано курси первинної спеціалізації з мануальної терапії.

Сьогодні терміни «мануальна терапія», «мануальна медицина» більш вживані на Євро-Азіатській території, а лікарів відповідно називають мануальними терапевтами. У Європі, США, Канаді й інших країнах віддають перевагу термінам – «остеопатія» та «хіропрактика». Остеопатом може працювати і лікар широкого профілю. Хіропракт до подібної роботи допускається лише після відповідної спеціалізації. Це фахівці вузького профілю, займаються скелетно-м’язевою патологією. 

Наприклад, у США більше 13 тисяч остеопатів (дещо більше 6 % від загальної кількості лікарів в Америці). Нараховується близько 600 остеопатичних лікарень із кількістю ліжок від 400 до 500 у кожній, у яких працюють або тільки остеопати, або вони спільно з лікарями інших профілів. Хіропрактикам офіційно дозволено займатися лікарською практикою у всіх штатах (за винятком чотирьох). У складі олімпійських команд США, як правило, завжди є мінімум два хіропрактики, також їх беруть на роботу великі спортивні компанії. 

Популярність костоправів у нашій країні та їх «конкуренція» з фахівцями офіційної медицини пояснюється тим, що сучасні лікарі ще недостатньо володіють ручними способами лікування, а деякі взагалі не мають про них уяви. Причиною цьому стала свого часу необґрунтована заборона застосування такого лікування в клінічній практиці. 
А тому, в клінічній неврології ставлення до мануальних методів лікування хвороб ПНС було завжди обережним і стриманим. У той же час у вертеброневрології на певних стадіях захворювань ПНС у комплексі лікувальних методів МТ належить одне з провідних місць.

«Клініка доктора Довгого» заснована у 2007 році на базі Київської обласної клінічної лікарні.

Засновник клініки Довгий І.Л. - кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології і рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломного навчання (НМАПО) ім. П.Л. Шупика, заступник голови ВАНР, віце-президент УАОХ мануальних терапевтів

Украина, Киев, ул. Баггоутовская, 1
(Киевская областная клиническая больница)

Телефоны:
(097) 188-10-35
(044) 227-43-21

Время приема: 8.00 – 18.00,
понедельник – пятница.
Клиника находится в поликлинике больницы
(вход с левой стороны, снаружи здания).

Email:Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

м. Київ, вул. Багговутівська, 1
(Київська обласна клінічна лікарня)

телефони:
(097) 188-10-35
(044) 227-43-21

Час прийому: 8.00 - 18.00,
Понеділок - п'ятниця.

Клініка знаходиться в поліклініці лікарні
(вхід з лівої сторони, зовні будівлі).